Зміст, завдання та методи фінансового планування на підприємстві
Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.
Галузеві Міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі. За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.
Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.
Сьогодні фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами.
За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок “зверху”. Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон’юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами. Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції розвитку.
Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.
Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
- забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
- установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками, страховими компаніями;
- визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;
- виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
- здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.
Фінансове планування дає змогу розв’язати такі конкретні питання:
- які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження;
- чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань; яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;
- як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві;
- як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
Методи фінансового планування — це конкретні способи планових розрахунків. Планування фінансових показників здійснюється за допомогою кількох методів. До них належать:
1) балансовий;
2) нормативний;
3) розрахунково-аналітичний;
4) оптимізація планових розрахунків;
5) економіко-математичне моделювання.
Зміст балансового методу полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:
- максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;
- економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;
- економія поточних витрат;
- мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;
- максимум абсолютної суми одержаного прибутку.
Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель – це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку
Бюджетування та його сутність. Види бюджетів
Бюджетування – процес планування майбутньої діяльності підприємства і оформлення його результатів системою бюджетів.
Бюджет – кількісне вираження плану, інструмент контролю і координації його виконавців. Бюджет є частиною управлінського обліку, оскільки фактичні результати порівнюють з плановими і потім проводять необхідні заходи.
Бюджет є засобом планування щорічних операцій підприємства. Річне фінансове планування допомагає реалізувати стратегічний план, враховувати прогнозні показники діяльності підприємства.
Бюджет допомагає координувати діяльність підрозділів підприємства, об’єднувати їх для виконання єдиного плану. Він дає можливість уникнути рішень, які вигідні деяким підрозділам підприємства, але можуть принести шкоду діяльності підприємства в цілому, тому мають бути відхилені.
Бюджет є так само інструментом управління діяльністю підприємства. Порівнюючи фактичні цифри з плановими показниками з різних категорій витрат, можна визначити ті з них, які не були заплановані і вимагають у зв’язку з цим особливої уваги.
Крім того, бюджет є корисним засобом інформування керівників про ефективність їх роботи у напрямі досягнення поставлених цілей. Він допомагає підприємству виявити потенційні проблеми, пов’язані з конкретними програмами дій і планувати заходи, які допомагали уникнути цих проблем.
Бюджети можуть бути складені:
– для підприємства в цілому;
– для структурних підрозділів.
Бюджети підрозділів зводять до основного (зведений) бюджету. Основний бюджет – це фінансове кількісне відображення виробничих планів усіх підрозділів підприємства, необхідних для досягнення поставлених цілей. Основний бюджет складається:
– з операційних бюджетів;
– з фінансових бюджетів.
Операційний бюджет – це сукупність бюджетів витрат і прибутків, які забезпечують складання бюджету прибутку. До операційних бюджетів належать:
– бюджет продажів;
– бюджет виробництв;
– бюджет прямих матеріальних витрат;
– бюджет прямих витрат на оплату праці;
– бюджет виробничих накладних витрат;
– бюджет запасів на кінець звітного періоду;
– бюджет виробничої собівартості готової продукції;
– бюджет собівартості реалізованої продукції;
– бюджет витрат на збут;
– бюджет адміністративних витрат;
– бюджет прибутку.
Фінансовий бюджет – сукупність бюджетів, які відбивають заплановані засоби і фінансовий стан підприємства. Фінансовий бюджет складається з:
– бюджету капіталовкладень;
– бюджету засобів;
– бюджетного балансу.
Існує два способи бюджетування : через приріст і “з нуля”.
Бюджетування через приріст – це складання бюджетів на основі фактичних результатів, досягнутих в попередньому періоді. При такому підході фактичні показники минулого періоду коригуються з урахуванням цінової і податкової політики держави і інших даних. Перевагою такого методу є його простота, тому що він не вимагає значних витрат на розрахунок. Проте цей метод має істотний недолік: в процесі бюджетування не аналізують ефективність витрат, а досягнуті результати автоматично переносять на наступний період.
Бюджетування “з нуля” – це метод при якому кожного разу необхідно здійснити обґрунтування запланованих витрат так, як ніби діяльність здійснюється уперше. Цей вид складання бюджету вимагає від кожного центру бюджетування виявлення проблем і їх рішення на стадії планування. Цей метод дорожчий і вимагає значних витрат грошей і часу.