Будова організму і його життєдіяльність невід’ємні. Форма і функція органа тісно пов’язані між собою. Наприклад, будова легень зв’язана з функцією газообміну, будови нирок – з утворенням сечі і т.п. Неможливо вивчити будову без знання функції органа, або навпаки, функції організму без знання його будови. Сучасна анатомія враховує дію функції на організм, вплив на нього трудових процесів, соціальних умов і навколишнього середовища. Одним з прикладів функціонального підходу до поняття анатомічних особливостей є вивчення будови рухового апарату людини. Воно служить основою для розробки питань фізичної культури, пластичної анатомії.
Організм представляє собою єдине ціле, в якому будова і функції всіх тканин, органів і систем органів взаємопов’язані.
Зміни будови і функції органів або системи органів приводять до змін будови і функції інших органів.
Цілісність організму, тобто його з’єднання забезпечується:
- Структурним з’єднанням усіх частин організму.
2.Зв’язком усіх частин організму:
а) за допомогою рідин, циркулюючих у його судинах, порожнинах і просторі;
б) за допомогою нервової системи, яка регулює всі процеси організму.
Отже, цілісність організму досягається завдяки діяльності нервової системи, яка пронизує всі органи і тканини тіла і є матеріальним анатомічним субстратом об’єднання організму в єдине ціле. Це одне з головних положень матеріалістичної ідеї нервізму. Існування в даному середовищі, відрізняючи організм від усякої іншої структури, неможливе, непридатне до самостійного життя. Ізольовані від організму органи не можуть виконувати ті функції, які мають бути в рамках цілого організму. Цим пояснюється важкість пересадки органів. Організм як ціле може існувати і після втрати деяких частин про що свідчить хірургічна практика оперативного вилучення окремих органів і частин тіла.
Організм людини знаходиться в постійній взаємодії з природою. Він підлягає постійній дії зовнішнього середовища. Ці природні умови впливають на розумовий і фізичний розвиток, діючи на різні функції організму: обмін речовин, дихання, кровообіг, травлення та ін. Дія зовнішнього середовища на організм і відповідна реакція на умови життя відбувається за допомогою нервової системи. Вона забезпечує пристосування організму до умов зовнішнього середовища, що постійно змінюються, в результаті чого зберігається постійність будови, функції і хімічного складу, в крові, лімфі і тканинній рідині. Єдність організму з умовами його життя здійснюється завдяки обміну речовин його з навколишнім середовищем,3 припиненням обміну зупиняється і його життя. У тварин і людей визначається нейрогуморальною регуляцією при провідній ролі нервової системи, яка виступає як “найтонший інструмент, який урівноважує організм з навколишнім середовищем”.
Єдність організму з зовнішнім середовищем складає основу еволюції органічних форм. Зміни середовища ведуть до змін в організмі, який постійно пристосовується до змін у навколишньому середовищі. І навпаки, під впливом розвитку організму до певно міри змінюється і оточуюче його середовище. Умови життя тварин складають для них біологічне середовище Для людини, крім біологічної, важливе значення має середовище соціальне.
Головною умовою існування людини є праця. Трудова діяльність являє собою важливий фактор зовнішнього середовища людини, різні варіанти нормальної будови людського організму в значній мірі пояснюються характером роботи даної людини.
Внутрішнє середовище організму – це рідини (кров, лімфа, тканинна рідина), які пересувають клітини і беруть участь в здійснені обміну речовин в організмі. Реактивність організму, його чутливість до різних впливів, а також у деякій мірі стан і життєдіяльність організму в цілому залежать від хімічного складу, фізико-хімічних та інших властивостей внутрішнього середовища організму. Обмін з навколишнім середовищем здійснюється через внутрішнє середовище організму, яке відділене від внутрішнього середовища особливими пристосуваннями, зовнішніми бар’єрами (шкіра, слизові оболонки, епітелій травного тракту). Універсальним середовищем для всіх органів і тканин є кров. Але клітини з кров’ю не стикаються. Для кожного органу існує своє власне інтимне середовище – тканинна або зовнішньо-клітинна рідина, яка одержала назву безпосереднього поживного середовища органів і тканин, хімічний склад, хіміко-фізичні та біологічні властивості якої специфічні для окремих органів і відповідають їх морфологічним і функціональним властивостям.