Міністерство аграрної політики України
Харківський національний аграрний університет
ім. В.В.Докучаєва
Реферат
на тему
“Натуральне господарство, його особливості та етапи розвитку”
Виконала: студентка IІI курсу ІV-ї групи
Факультету «Агрономія»
( спеціальність – Генетика і селекція
сільськогосподарських культур)
Перевірила: Колісник Олена Станіславівна
2012
Найелементарнішою, історично первинною формою організації соціально-економічного і соціального життя стало натуральне господарство. Це така його форма, за якою люди виробляють продукти лише для задоволення власних потреб. Природною формою багатства тут виступає натуральний продукт (звідси назва – "натуральне господарство"), матеріальне благо, що має певну користь. Під цим розуміють здатність речі задовольняти певну людську потребу в предметах споживання (продукти харчування, одяг, житло і т.ін.) або у засобах виробництва (знаряддя праці, технічні засоби тощо).
Будь-яка соціально-економічна система має розв’язати триєдину економічну проблему: "що", "як" і "для кого" виробляти?
При натуральній формі організації виробництва триєдина проблема розв’язується природно: продукти ("що") виробляються власниками господарства поєднанням власної робочої сили з власними засобами виробництва ("як") і призначаються для власного внутрішньогосподарчого споживання ("для кого").
В найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало лише у первісних народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну та приватної власності. Воно було пануючим у державах Стародавнього Сходу, які являли собою систему замкнутих, економічно самостійних общин. В античних рабовласницьких державах (Рим, Вавилон, Єгипет) поруч з натуральним господарством досить розвинутим було товарне господарство. Останнє передбачало виробництво продукту не лише для власного споживання, а й на продаж. Однак домінуючою формою господарювання в цих державах залишалася натуральна. В епоху раннього феодалізму натуральне господарство знову стало пануючим, однією з головних рис феодальної економіки.
Натуральна форма виробництва була характерною та пануючою для народів, що населяли Україну, практично до скасування кріпосного права (1861р.). Тобто, мова йде про те, що натуральну форму мав додатковий продукт, який привласнював поміщик або місцевий мироїд-куркуль. Цей додатковий продукт виступав у вигляді багаточисельних натуральних повинностей і платежів (подимне, подушне, за вікна, містки і т.д.). Натуральний характер мало й господарство феодально залежного селянина. Воно служило джерелом засобів споживання для поточних потреб поміщицького маєтку й забезпечувало поновлення його запасів.
Натуральним залишається господарство в деяких племен, що стоять на низькому ступені розвитку (в Океанії, Центральній Африці та ін.).
Натуральна економіка збереглася в економічно відсталих районах земної кулі, де до колонізації їх європейцями панували родо-племінні або феодальні стосунки. У країнах, які звільнилися від колоніальної залежності в середині XX століття, населення було зайнято в натуральному або напівнатуральному господарстві.
Типовою формою натурального виробництва в наших умовах є багатогалузеве особисте підсобне господарство селян, яке практично не зв’язане з ринком (або звязане епізодично).
Головними рисами натуральної економіки є:
нерозвиненість суспільного розподілу праці
ізольованість від зовнішнього світу
самозабезпеченість засобами виробництва і робочою силою
можливість задоволення всіх або майже всіх потреб за рахунок власних ресурсів.
Сутність
Натуральне господарство, в якому продукти праці виробляються не для обміну на ринку, а для задоволення внутрішньогосподарських потреб, головним чином особистих потреб самих виробників.
Соціально-економічна природа натурального господарства найбільш повно розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглянути в двох аспектах:
а) такі, що характеризують організаційний бік натурального господарства;
б) такі, що розкривають його економічну природу. Зрозуміло, що поділ цей досить умовний, тому що організаційні та економічні риси тісно між собою пов’язані й виділити їх можна лише в теоретичному плані.
Серед організаційних рис насамперед слід виділити замкненість. Суть її полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна господарська одиниця (селянське господарство, сільська община, феодальний, поміщицький маєток) здійснює всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини й закінчуючи кінцевою підготовкою їх до споживання. Замкненість натурального господарства неминуче приводить до його консерватизму та стійкості протягом тривалого історичного відрізку часу. Зокрема, для натурального господарства типовим є традиційність форм, методів і способів виробництва, постійний характер продукції, економічних зв’язків і галузевих пропорцій, які відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для виробників як обов’язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це породжувало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи розвитку.
Серед рис, які розкривають економічну природу натурального господарства, в першу чергу слід відзначити слабо виражений, поділ праці. Це проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарстві економічні відносини виступають у відкритій, не уречевленій формі. Тобто, економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є в реальному житті, не затушовуючись якимись іншими, наприклад, речовими формами. Це є друга характерна риса, що розкриває економічну суть натурального господарства. І, нарешті, натуральне господарство характеризується також слабко вираженим суспільним характером виробництва. Тобто, в натуральному господарстві суспільний характер праці, завдяки його замкненості, проявляється досить невиразно. Створюється враження, що праця індивідуального відокремленого натурального виробництва виступає лише як його приватна справа.
Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми суспільного виробництва — натуральну і товарну. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.
Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральним.
Такі відносини були історично першим типом економічної організації виробництва і у чистому вигляді існували лише у первісній общині, коли люди ще не знали суспільного поділу праці, не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці у вигляді конкретного блага — їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що становлять певну споживну вартість, є природною формою багатства.
У натуральному господарстві економіка будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимись окремими суб’єктами чи общинами. Проте цей обмін був випадковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і споживання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб’єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.
Натуральна форма виробництва має такі основні риси.
1. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб’єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини іншими суб’єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів).
Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.
Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв’язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.
2. Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб’єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального
господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.
3. Прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням.
Подібні зв’язки є способом руху вироблюваного продукту за
такою схемою: виробництво — розподіл — споживання. Прямі натуральні зв’язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.
Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).
Завершуючи характеристику натуральної форми господарювання, слід відзначити, що вона адекватна лише тому рівню розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відносинам, які визначають вкрай обмежену мету виробництва, підпорядковують її задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних за складом.
Список використаної літератури
1. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528 с.
2. Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478
3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.
4. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. – 336 с.
5. Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 1998. – 117 с.
6. Мамедов О.Ю. Современная экономика. – Ростов – на – Дону: Феникс, 1998. – 672 с.