Київський національний університет
імені тараса шевченка
Грабовецька Ольга Сергіївна
УДК 811.1/.2’38’42’255.4
Епітетна конструкція у художньому перекладі
(на матеріалі української та англійської мов)
Спеціальність 10.02.16 – перекладознавство
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Київ – 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка МОН України.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Зорівчак Роксолана Петрівна,
завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної
лінгвістики імені Григорія Кочура
Львівського національного університету
імені Івана Франка
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Новикова Марина Олексіївна,
професор кафедри російської і зарубіжної
літератури Таврійського національного
університету імені В.І. Вернадського МОН України
кандидат філологічних наук, доцент
Івасюк Ольга Ярославівна,
доцент кафедри іноземних мов Чернівецького національного
університету імені Ю. Федьковича МОН України
Провідна установа: Запорізький державний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра перекладу германських мов.
Захист відбудеться “27” червня 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14)
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).
Автореферат розіслано “20” травня 2003 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат філологічних наук, доцент Смущинська І.В.
Загальна характеристика роботи
Реферовану дисертацію присвячено дослідженню шляхів та способів відтворення узуальної та контекстуальної семантики епітетних конструкцій засобами цільової мови.
Епітетним конструкціям у художньому тексті властива містка семантична структура та інтенсивна композиційна заданість. Виконуючи різноаспектні творчі завдання (від простого епітетного позначення до засобу виявлення глибинних емоційно-експресивних нюансів авторського задуму), вони часто складні з перекладницького погляду.
Оскільки одиниця перекладу – це будь-який елемент тексту оригіналу, що має семантико-стилістичну та експресивну значущість, епітетна конструкція в художньому тексті є одиницею перекладу і відтворюється засобами цільової мови як єдине ціле з урахуванням усіх контекстуальних нашарувань.
Методологічно важливими для перекладацького аналізу епітетної конструкції, її лексичного наповнення, семантичних характеристик та стильової значущості є дослідження художньої деталі в перекладному тексті (В.А.Кухаренко), лінгвокультурологічного фону слова (Є.М.Верещагін, В.В.Воробйов, В.Г.Костомаров), текстового символу (М.О.Новикова), естетичного наповнення текстових елементів (В.Д. Радчук), теорії еквівалентності (В. Н. Комісаров, Я.Й.Рецкер), відтворення семантики словесного образу в перекладі (О.І.Чередниченко, В.І.Карабан, П.О.Бех, В.В.Коптілов, Р.П. Зорівчак), реалії (С.Влахов, Р.П.Зорівчак, А.В.Федоров, С.Флорін), ритмомелодійних особливостей оригіналу (О.Я.Івасюк, В.В.Коптілов), виокремлення етномовного компонента в семантичній структурі (Б.М.Ажнюк, Н.І.Кушина), етномовного світобачення (А.І.Архангельська), авторської концепції художнього твору (В.В. Мирошниченко).
На сучасному етапі розвитку перекладознавства об’єктом інтенсивних досліджень є лінгвостилістичні проблеми перекладу в світлі новітніх наукових парадигм, передусім теорії комунікації, антропоцентризму, функціональної та когнітивної лінгвістик. Епітетні конструкції, зокрема з етнокомпонентом, є вагомим елементом мовної картини світу.
Оскільки теорія перекладу розвивається в напрямі “лінгвістизації” (термін В.М.Мокієнка), мету дисертації можна сформулювати не тільки як дослідження “перекладу задля лінгвістики”, а й “лінгвістики для перекладу”. З одного боку, лінгвоперекладацькі дослідження обґрунтовують численні аспекти використання мови як засобу спілкування. Тому результати дослідження перекладацького процесу використано в роботі як джерело для вивчення проблем стилістики, лексикології, стилістичної граматики кожної з аналізованих мов окремо, а також для зіставної стилістики та контрастивної лінгвістики, оскільки дослідження того, як певна художня структура відтворюється засобами іншої мови, дає змогу одержати нові факти, що стосуються її сутності та функціонування. Проблеми вивчення художньо-образного мовлення, живої матерії мови в її конкретно текстовому втіленні протягом останніх десятиріч привертають все більшу увагу філологічної науки.
З іншого боку, в дисертації, поряд із загальнотеоретичними концепціями трансляційної стилістики, критичний аналіз перекладів, безперечно, дає матеріал для розвитку часткової методики перекладу з української мови на англійську та навпаки, що має велике практичне значення. Ще у 1961 р. на Першій конференції з теорії та практики художнього перекладу Я.Й. Рецкер обґрунтував потребу випрацювати окремі методики перекладу для кожної пари мов.
Актуальність дослідження випливає із сучасних вимог до художнього перекладу, коли йдеться про передачу не лише змісту й ідей, мегаобразу оригіналу, а й про оптимальне відтворення стилістичних якостей твору, кожного його мікрообразу. Зіставлення окремих елементів художнього тексту мови-джерела і цільової мови розв’язує вузьку, часткову проблему художнього перекладу, але воно потрібне на сучасному етапі розвитку перекладознавства, адже принцип цілісного сприймання художнього твору наголошує на потребі звертати якнайприскіпливішу увагу на окремі його складові частини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації вписується в комплексну наукову тему кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка “Ключові проблеми перекладознавства і контрастивної лінгвістики” (номер державної реєстрації 0102U006100), затверджену Міністерством освіти і науки України.
Мета дослідження полягає у вивченні своєрідності епітетної конструкції як перекладознавчої категорії, у встановленні та обґрунтуванні методів та способів відтворення її семантики засобами цільової мови, зокрема на матеріалі українських і англомовних художніх текстів та їх перекладів. Досягнення мети дослідження вимагає реалізації наступних завдань:
1. Вивчити з перекладознавчого погляду семантичну структуру епітетної конструкції.
2. Виявити основні дивергентні та конвергентні ознаки епітетного фонду українського та англомовного художнього мовлення.
3. Розкрити механізм іншомовного втілення вихідної епітетної конструкції і специфіки конкретних прийомів відтворення її функцій.
4. Обґрунтувати своєрідність відтворення функціональної значущості постійних епітетів засобами цільової мови.
5. Дослідити способи і методи відтворення засобами цільової мови епітетних конструкцій з пригаслою образністю та індивідуально-авторських епітетних конструкцій, що створюють яскраві словесні образи.
Об’єктом дослідження є епітетні конструкції українських та англомовних художніх текстів та їхніх перекладів. Предмет дослідження – це узагальнення стратегії перекладачів у віднайденні шляхів та способів відтворення семантичної структури епітетних конструкцій мови-джерела засобами цільової мови.
Матеріалом дослідження є корпус понад 6900 зразків епітетних конструкцій у контексті, з них понад 5460 – з оригінальних художніх творів та їх перекладів (понад 2730 пар) і понад 1450 зразків, відібраних з оригінальних творів, без відповідних перекладів. Дослідження охоплює і мовні одиниці – узуальні словесні знаки, і мовленнєві, що функціонують в окремих актах слововживання. За змогою, подано більше, ніж один переклад тієї чи іншої конструкції, оскільки множинність перекладів сприяє об’єктивності в оцінюванні перекладацьких стратегій. Суцільну вибірку проведено на основі художніх творів англомовних та українських письменників, переважно XIX – XX cт., а також фольклорних джерел. Обстежуваний масив – понад 14500 сторінок. Матеріалом дослідження, крім віршових, є прозові твори. На VIII з’їзді письменників України у квітні 1981 р. Д. В. Павличко наголосив на потребі розвивати критику прозового перекладу. Прозові переклади і тепер досліджують менше ніж віршові, а специфіка великих текстових масивів вимагає випрацювання окремої методики дослідження.
В умовах обмежень повноцінного розвою оригінальної української літератури художній переклад не тільки формував політичну й громадянську свідомість читачів, їхні художні смаки, а й був важливим джерелом розвитку стильових та загалом виразових потенцій мови. Характерні приклади взято з праць талановитих українських перекладачів англомовної літератури Г.П.Кочура, М.М.Пінчевського, П.І.Соколовського, О.І.Тереха, П.С.Шарандака, і англомовних – українського художнього слова К.Г. Андрусишина і В.Кіркконела, Дж.Віра, І.Л.Желєзнової, Дж.Луцького, А.Мистецького, В.Річ, Л.Рудницького і Ю.Ткача та ін. Отож, дисертація є певним внеском у дослідження історії українського художнього перекладу. Іноді – для порівняння – проаналізовані також переклади епітетних конструкцій російською мовою.
Використано 27 лексикографічних джерел, зокрема, тлумачні, перекладні словники, словники фразеологізмів і термінів.
Методи дослідження. Вивчення епітетної конструкції художнього мовлення оригіналу і перекладу проведено у дисертації з широких філологічних позицій, із застосуванням лінгвістичного і літературознавчого апарату. Багатоаспектність роботи зумовила комплексний характер методики дослідження. У дисертації використано методи перекладознавчого та контрастивного аналізів, контекстуально-ситуативний метод, компонентну та трансформаційну методики структурного методу, елементи методу кількісних підрахунків і методику словникових дефініцій. Використання численних методів дослідження дало змогу виявити своєрідність епітетної конструкції, її композиційну заданість, засоби і способи відтворення її узуальної і контекстуальної семантики при перекладі.
Наукова новизна одержаних результатів. Хоча українська і англійська мови перебувають у відносно довгому та плідному культурно-історичному та перекладацькому контактах, у перекладознавстві не було ще комплексного дослідження саме тих проблем, що з ними стикаються перекладачі при відтворенні композиційної заданості епітетної конструкції. Уперше в українському перекладознавстві проблема відтворення комплексної семантики епітетної конструкції, зокрема на матеріалі української та англійської мов, стала предметом спеціального дослідження. Уперше випрацьовано методику зіставного аналізу епітетних конструкцій, обґрунтовано шляхи та способи відтворення перекладом функцій епітетної конструкції на матеріалі українського та англійського художнього мовлення.
Теоретичне значення роботи. У дисертації теоретично осмислено – з перекладознавчого погляду – функціональну значущість епітетних конструкцій художнього мовлення, способи відтворення їхньої семантики засобами цільової мови, шляхи досягнення адекватності при перекладі епітетних конструкцій і виявлено причини неадекватності. Одержані результати можна екстраполювати на інший мовний матеріал та на інші стилістичні явища. Результати дослідження можна застосовувати у випрацюванні теоретичних постулатів перекладознавства, контрастивної лінгвістики, контрастивної стилістики і лексикології, семасіології, культурології. Матеріал дослідження та його висновки можуть бути корисними при узагальненні певних теоретичних засад поетики перекладу як окремої дисципліни. Висновки роботи сприятимуть осмисленню методів комплексного зіставного та перекладознавчого опису окремих стилістичних мікросистем, загальних принципів перекладницької діяльності. Результати дослідження можна також використати в розвитку методики перекладознавчого та контрастивного аналізів.
Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріал і результати можна використовувати для розв’язання практичних проблем, пов’язаних з перекладом в англо-українській площині, в осмисленні ваги епітетної конструкції для художньої когерентності перекладу. Матеріал та висновки можна застосувати у теоретичних курсах та спецкурсах з ряду перекладознавчих дисциплін, у практиці викладання української та англійської мов, у практичній роботі перекладачів та у двомовній лексикографії. Дослідження сприятиме підвищенню професійного рівня критики художнього перекладу.
Твердження, що виносяться на захист:
1. Семантична структура епітетної конструкції характеризується семантичним зсувом, що поширюється лише на означальний компонент.
2. Будь-яке означення, позбавлене образності й емоційно-оцінкової забарвленості, у певному контексті може виявити приховані стилістичні потенції і перетворитися в означальний компонент епітетної конструкції.
3. Щодо образності, епітетні конструкції поділяють на вислови із яскравою образністю (індивідуально-авторські утворення), притемненою образністю та зовсім стертою (фразеологічні одиниці).
4. Епітетним конструкціям українського та англійського художнього мовлення властиві численні конвергентні ознаки (щодо походження, в обох мовах розрізняємо сталі та авторські епітетні конструкції; на семантичному рівні вирізняють тавтологічні, метафоричні, компаративні, синестетичні та оксиморонні епітетні конструкції; морфолого-синтаксичний рівень передбачає поділ на одинні, парні, ланцюжкові, двоступеневі епітетні конструкції) та окремі дивергентні ознаки (українська мова: означальний компонент виражений нестягненою повною формою прикметника; епітетні конструкції з повторами того самого кореня в означенні та в означуваному слові; семантично місткі означення з етнокультурним компонентом; більша абстрактність та глибока асоціативність епітетних конструкцій; англійська мова: фразові та синтаксичні епітетні конструкції).
5. Відтворення епітетної конструкції засобами цільової мови зумовлено ступенем свіжості образу, прозорості внутрішньої форми, наявністю етномовного компонента та структурно-конотативної реалії у його складі, своєрідністю епітетного фонду цільової мови. Основні способи відтворення – віднайдення повного або часткового епітетного відповідника, калькування (на рівні зовнішньої маніфестації епітеної конструкції або її смислу), декомпресія з калькуванням та описове відтворення. Семантику епітетної конструкції може відтворювати у перекладі поетичне порівняння.
6. Переклад епітетної конструкції української поезії англійською мовою часто пов’язаний із транспонуванням з одного світу поетичних вартостей у зовсім інший, з перетворенням абстракцій чи надто віддаленої асоціативності в конкретнішу систему сприймання.
Апробація результатів роботи. Основні положення роботи висвітлено на звітних наукових конференціях викладачів Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1996-2003), засіданнях Методологічного семінару з проблем перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені проф. Ю.О.Жлуктенка (Львів, 1996-2003), щорічних наукових конференціях Наукового товариства імені Шевченка (Львів, 1996-2002), Всеукраїнській науковій конференції “Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття” (Львів, листопад 1996), Міжнародній науковій конференції “Мова. Культура. Взаєморозуміння” (Львів, січень 1997), Міжнародній конференції “Комп’ютерна лінгвістика та методика викладання чужоземних мов” (Львів, травень 1998), IV Міжнародній науковій конференції “Слово. Текст. Час” (Щецін, жовтень 1999), Всеукраїнській конференції “Наукова спадщина професора Ю.О. Жлуктенка” (Київ, вересень 2000), XXXIV науковій шевченківській конференції (Черкаси, квітень 2001), XXVI Міжнародному конгресі перекладачів (Бєлград, травень 2001), VI Міжнародній науковій конференції “Слово. Текст. Час. Нова фразеологія в новій Європі” (Щецін, вересень 2001), науковій конференції “Культурний потенціал мовного знака і концептосфера етносу” (Київ, жовтень 2001).
Матеріали дослідження застосовуються на заняттях із студентами перекладацького відділу та відділу англійської філології факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка, у спецкурсі з контрастивної лінгвістики, теоретичному курсі "Контрастивна стилістика", а також у перекладознавчому та стилістичному аналізі текстів.
Публікації. Результати дисертаційної роботи відображено у десяти наукових публікаціях (трьох статтях у провідних фахових збірниках наукових праць України і семи публікаціях у матеріалах наукових конференцій та у фахових закордонних виданнях).
Обсяг і структура дисертації. Робота складається із Вступу, трьох розділів, Висновків, Списку основної використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок, із них 175 сторінок – основного тексту. Список використаної літератури налічує 319 позицій, із них 205 – науково-критичні праці, 78 – літературні джерела і 36 – довідкова література.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено мету, завдання і методику; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; сформульовано основні твердження, що виносяться на захист.
У першому розділі “Суть епітетної конструкції з перекладознавчого погляду” розглядається семантична структура епітетної конструкції української та англійської мов, простежується зв’язок семантики епітетної конструкції з її синтаксичною структурою. Особливу увагу зосереджено на контекстуальній умотивованості епітетної конструкції. Досліджено вагомість для перекладознавчого аналізу епітетної конструкції як чинника творення індивідуально-авторської образності, носія етнокультурної інформації та етномовного світобачення. Розглядається визначення епітета з перекладознавчого погляду; подано основні принципи класифікації української та англійської епітетної конструкції .
Сучасні дослідження у галузі комунікативної, функціональної та дискурсної лінгвістики суттєво змінили трактування епітета. Особливо наголошується його прагматична природа. В основі епітета лежать асоціації та стереотипи, що поєднують гетерогенні явища (в широкому сенсі слова) і поняття дійсності. Епітетна конструкція описує всі сфери буття людини, її реакцію на зовнішність, житло, рід занять, природні умови, в яких вона існує. Дослідження епітета як явища поетичної свідомості, втіленої в словах, започаткував акад. О.М.Веселовський розвідкою з історії епітета. Вивчення епітетної конструкції має тривалу історію та представлене різними підходами, методами та завданнями, однак, суть епітетної конструкції, її місце в системі образних засобів художнього мовлення, класифікація не дістали дотепер однозначного трактування.
Епітет входить до складу обов’язково синтаксично двочленної конструкції: означення та означуване, тому логічно його розглядати саме у складі словосполучення загалом, як епітетну конструкцію. Образна семантика епітета виникає у результаті взаємовпливу об’єднаних в епітетну конструкцію лексем. Чіткі синтаксичні характеристики визначають епітетну конструкцію як лексико-синтаксичний троп у семантичній структурі якого актуалізуються три конотативні компоненти значення: оцінний, емоційний, образний. Така семантична структура відрізняє епітетну конструкцію від логічного означення. Епітет, навіть називаючи органічну, типову ознаку, завжди містить індивідуальну, авторське осмислення описуваного предмета. Виокремлення тієї чи іншої ознаки має відбиток індивідуального сприйняття.
Урахування прагматичної забарвленості епітета, усіх тих характеристик, що спричиняються до створення оригінального словесного образу, є методологічно важливим з перекладознавчого погляду, бо передбачає віднайдення чи створення рівновартного, щодо емоційності, відповідника. Знехтувати цими характеристиками епітета – означає створити у перекладі невідповідний за своєю художньою силою образ.
Розуміння глибинної семантики епітетної конструкції передбачає її різноаспектне вивчення, яке неможливе без чіткої класифікації. Визначають три основні принципи класифікації епітетних конструкцій: принцип закріпленості/ незакріпленості в мові, семантичний та структурно-морфологічний принципи. Щодо закріпленості/ незакріпленості в мові розглядаємо постійні та індивідуально-авторські епітети, оскільки вони найповніше відображають походження епітетної конструкції, а, відтак, підказують перекладачеві шлях до віднайдення (чи перестворення) оригінального образу у перекладі. На семантичному рівні епітетні конструкції поділяють на тавтологічні, метафоричні, компаративні (які розпадаються на неопосередковані і опосередковані), синестетичні та оксиморонні.
Повноцінний перекладознавчий аналіз епітетної конструкції у площині зіставлення англійської і української мов має передусім ґрунтуватися на чіткому механізмі детального вивчення семантики її лексичного наповнення. Аксіологічна функція епітетної конструкції, що є найхарактернішою його ознакою, робить епітет одним із найдієвіших чинників виникнення самобутніх авторських словесних образів. Cемантика епітетної конструкції твориться взаємодією несподівано сполучених лексем, що порушує звичну поняттєву основу. Чуттєво-уявний образ з посиленою конотативною семантикою і послабленою узуальною денотативною семантикою, виникнувши на основі першого, денотативного смислового пласту, переходить у другий смисловий пласт словесного образу.
Оскільки слово розкриває свої смислові потенції тільки у контексті, епітетну конструкцію потрібно розглядати у тканині художнього твору, де вона виконує не лише естетичну функцію як словесний образ, а й часто відображає загальнолітературний напрям певної епохи, індивідуальну манеру письма, дає перекладачеві змогу зрозуміти світоглядну позицію автора. Саме контекст розкриває дворівневу семантику епітетної конструкції-словесного образу, що передбачає витончену гру денотативного й образного пластів у його значеннєвій структурі. Відтворення цього хитросплетіння дійсного і уявного – головне завдання перекладача. Перекладознавчий аналіз епітетної конструкції потребує вивчення конкретного матеріалу з урахуванням усіх об’єктивних і суб’єктивних чинників, що зумовлюють і її мовну форму, і естетичну роль у контексті.
Епітет – улюблений прийом народної поетики. Процес історичного розвитку викристалізовує національні риси лексикону кожної мови. Народна мудрість невпинно фіксувала в епітетних конструкціях особливості ментального світу людини. Ці конструкції дійшли до нас у думах, піснях, казках, приказках, притчах, увібравши в себе риси і досвід багатьох поколінь. Щоб адекватно відтворити епітетну конструкцію у перекладі, потрібно чітко визначити, чи конструкція належить до власне авторського художнього арсеналу, чи вона пройшла випробування часом і належить до скарбниці мови. Урахування культурно-історичного досвіду народу – запорука розв’язання цієї проблеми. Перекладач повинен чітко розмежовувати суттєві риси національного світорозуміння від того, що для нього випадкове чи чуже. Для опису і перекладознавчого аналізу етномовної специфіки епітетної конструкції велике значення мають концепції національно-культурної інформації Б.М.Ажнюка та етномовного компонента Н.І.Кушиної.
У другому розділі “Контрастивний аналіз епітетних конструкцій української та англійської мов” досліджено конвергентні та дивергентні ознаки різномовних епітетних конструкцій з акцентом на структурно-морфологічних розбіжностях та відмінностях дистрибуції епітета в межах словосполучення у площині зіставлюваних мов.
У перекладознавстві широко використовують результати контрастивних студій. Зіставне вивчення структур сучасної української і англійської мов започаткував проф. Ю.О.Жлуктенко. Численні учні професора досліджували українсько-англійські паралелі на різних рівнях, зокрема Р.П.Зорівчак присвятила свою докторську дисертацію дослідженню засобів і методів відтворення лінгвостилістичних особливостей художнього тексту у перекладі. Системний розгляд активності епітетних конструкцій у різномовних текстах сприяє глибшому осмисленню стилістичних особливостей українського художнього мовлення порівняно з англомовним та випрацюванню методики перекладознавчого аналізу епітетних конструкцій.
Аналіз проведено методом зіставлення епітетних конструкцій української мови із відповідними епітетними конструкціями англійської. Крім того, вивчено сукупності паралельних форм вираження єдиного поняття в обох мовах. У такий спосіб розглянуто одинний епітет. Зроблено спробу дослідити семантичні зв’язки епітетної формули однієї мови із епітетними формулами іншої (таким шляхом проводився пошук семантико-синтаксичних відповідників до англійського синтаксичного епітета).
Зіставне дослідження засвідчило, що існують певні спільні та відмінні риси української та англійської епітетної конструкції. Щодо морфологічного наповнення, то типовими для обох мов є моделі: прикметникова форма + іменник (A+N); прислівникова форма + дієслово (Adv.+V); іменник + іменник (N+N). Вони реалізуються у структурах, що є конвергентними для обох досліджуваних мов: одиничні (одинні), парні, ланцюжкові, двоступеневі епітетні конструкції. Усебічно проаналізовано одинну епітетну конструкцію як найчастотнішу. За даними вибірки, одинна епітетна конструкція становить близько 70 % корпусу (понад 2900 прикладів із 4180). До того ж, вона є основою для парної і ланцюжкової епітетних конструкцій. Щодо морфологічного вираження одинної епітетної конструкції, то конвергентними для обох мов є поєднання прикметника (простого і складного) з іменником, прислівника з дієсловом та конструкція з іменником у функції прикладки.
Оскільки синтаксис англійської мови відрізняється від українського жорсткішими обмеженнями, то й будь-яке відхилення від правил в англійській фразі підвищує експресивність. Тому-то англійська мова має ширший арсенал експресивних синтаксичних моделей. На структурному рівні дивергентними конструкціями англійської мови щодо української є синтаксичні (“At the station exit, beneath a wind-blown lamp, a yellow-faced old man in a square hat and a long nightshirt of a mackintosh stood waiting.” (А.Дж. Кронін) та фразові (“There is a sort of Oh-what-a-wicked-world-this-is-and-how-I-wish-could-do-something-to-make-it-better-and-nobler expression about Montmorency that has been known to bring the tears into the eyes of pious old ladies and gentlemen.” (Дж.К. Джером)) епітетні конструкції.
На рівні одинної епітетної конструкції, вираженої прикметником, в українській мові вирізняємо моделі, що не мають відповідників в англійській мові. Це нестягнена повна форма прикметника (пречистая, святая, молодая) та епітетні конструкції з повторами того самого кореня в означенні та в означуваному слові (сира сириця, мовчазне мовчання, золото золоте). У сучасній англійській мові значно більше різних типів препозитивних епітетних конструкцій, ніж в українській. Зміст цілого ряду ад’єктивних та генетивних епітетних конструкцій української мови в англійській мові може передаватися формою препозитивних епітетів субстантивного характеру. Навіть такі явища, як цілі підрядні речення, порівняльні конструкції, деякі відношення обставинного характеру української мови можуть в англійській мові виступати як препозитивні епітетні конструкції. Отже, епітетна конструкція з атрибутивним іменником як компонентом належить до дивергентних ознак англійської мови у зіставленні з українською.
Усі дивергентні конструкції – структурно-конотативні реалії українського/англійського художнього мовлення (термін Р.П.Зорівчак). Їхня яскрава образність твориться не лише лексичною семантикою, а й особливою ритмомелодикою, до якої спричиняється їхня форма, та особливістю семантики синтаксичних зв’язків у межах словосполучення.
Стосовно положення означення щодо означуваного слова у межах епітетної конструкції (Adj+N, Adv+V), то для обох мов препозиція означення типова, хоча постпозиція – також доволі часто вживаний прийом. Однак англійські конструкції із порушенням традиційного порядку слів несуть потужніше емоційне навантаження порівняно з емфатично слабшими їх українськими відповідниками, напр.: “The hair of his face, on the contrary, carroty and flaming, resembled a growth of copper wire clipped short to the line of the lip;” (Дж. Конрад) “It was so pure, my passion for him. Dazzling. White.” (М.Дребл) “It was a very fine day, cloudless September blue;” (Дж. Фаулз)
У третьому розділі “Способи та методи відтворення семантики епітетних конструкцій засобами цільової мови” досліджено основні граматичні та лексичні трансформації, що їх зазнає епітетна конструкція у перекладі. Для аналізу основних способів відтворення семантики епітетної конструкції, що спричинилася до виникнення словесного образу, шляхом суцільної вибірки відібрано понад 5460 зразків із 14500 сторінок оригінальних прозових і віршованих текстів та їхніх перекладів (понад 2730 пар).
Проблема вірного відтворення іншомовного оригіналу – ключова в теорії і практиці перекладу. Українська перекладацька школа ставиться негативно і до буквалістського, і до вільного перекладу, оскільки обидва є відхиленнями від перекладацької норми, що, за проф. В.В. Коптіловим, полягає у поєднанні вірності передачі змісту з повноцінним відтворенням художньої форми оригіналу. Слід ураховувати, що українська поезія, часто римована, створюється в суворих ритмічних схемах. Оскільки уже декілька поколінь англомовних поетів уважають таку поезію архаїчною, англомовні перекладачі часто не розуміють, не відчувають римованих форм, а, отже, рима і ритміка оригіналу, його пісенність стають жертвами перекладацького компромісу.
Міжмовні морфологічні та синтаксичні дивергентні ознаки особливо помітні у процесі перекладу. В українсько-англійському зіставленні ці розбіжності надто відчутні, адже в англійській мові зв’язки між словами виражаються переважно синтаксичними засобами, а морфологічні відіграють підпорядковану роль. В українській мові синтаксичний і словозмінний рівні – рівнозначні.
Однією з найвагоміших перешкод на шляху до адекватного перекладу постають епітетні конструкції, що містять структурно-конотативні реалії. Відтворити їх засобами неблизькоспорідненої мови – завдання надскладне, а почасти просто неможливе через глибокі розбіжності у морфолого-синтаксичній будові контактуючих мов. Отож перекладачі або зовсім не передають такі конструкції, або ж відшукують аналоги на лексичному рівні, або вдаються до контекстуально-функціональної компенсації.
Привертають увагу епітетні конструкції, що творяться сполученнями із атрибутивними іменниками. Українська мова має широкі можливості щодо утворення прикметникових форм від іменників, тому переклад таких англійських сполучень, на перший погляд, не складний. З іншого боку, англійський атрибутивний іменник часто стає незамінним у перекладі українського епітета, вираженого прикметником, похідним від іменника. Англійський іменник-епітет передає не одиничну якість чи властивість, а цілу гаму, що притаманна поняттю, яке він позначає. Однак подекуди перекладач свідомо обмежує семантику образного вислову, вибираючи із широкої семантичної палітри іменника-означення лише якусь одну, на його думку, найважливішу ознаку. Часто у пошуках шляхів до адекватного відтворення граматичні чинники відступають на задній план, і перекладацький вибір зумовлюється своєрідністю семантичної структури епітетної конструкції.
Епітет-прикладка, більш ніж будь-яка інша форма епітета, визначає стабільну якість предмета, особи чи явища, тому потребує поглибленої уваги при відтворенні семантики цільовою мовою. Наявність еквівалентних структур в обох досліджуваних мовах уможливлює збереження у перекладі оригінальної форми, що сприяє точнішому відтворенню стилю авторського висловлювання. Однак трапляється і покомпонентне калькування прикладкової конструкції чи її трансформація у звичайну означальну, що іноді веде до нівелювання смислового акценту на основній характеристиці об’єкта. Проте не можна однобоко заперечувати вагомість використання словосполучень із атрибутивним іменником для відтворення образів, створених прикладковою конструкцією. Компенсація синтаксичних особливостей через збереження яскравої лексичної семантики інколи доречна. Заміна прикладкової конструкції іншою синтаксичною формулою із вагомою семантикою (напр. синтаксичним епітетом) не завжди збіднює експресію словесного образу, а часто зберігає багатство звучання оригіналу.
Українському художньому мовленню властиві епітетні конструкції надзвичайної емоційної наснаги, часто з етнокомпонентом або ж з сильними асоціаціями до вертикального контексту. Оскільки американський і англосаксонський спосіб мислення далеко конкретніший, перекладачі часто не доносять до своїх читачів “буйну асоціативність” (вислів Б.Бойчука) українських оригіналів.
Для відтворення семантики епітетної конструкції перекладачі застосовують найрізноманітніші методи, передусім вдаються до віднайдення повних чи часткових епітет них відповідників. Концепцію міжмовних трансформацій у перекладі на матеріалі фразеологізмів випрацювали проф. О.В. Кунін та проф. Я.Й. Рецкер. На українському і англійському матеріалі найповніше її обґрунтувала і деталізувала проф. Р.П. Зорівчак у праці, присвяченій перекладу фразеологічних одиниць. В епітетному фонді української й англійської мов є словесно-образні паралелі, що збігаються не лише загальним змістом, а й покомпонентним складом, стилістичними та емоційно-експресивними відтінками. Для цих паралелей, зумовлених єдністю образного мислення носіїв різних мов та інтернаціональними висловами пропонуємо термін повні епітетні відповідники. Слідом за Р.П. Зорівчак ми свідомо надаємо перевагу термінові повні епітетні відповідники над терміном повні епітетні еквіваленти, бо вважаємо, що запропонований термін етимологічно, внутрішньо точніше передає діалектичну природу стосунків оригіналу і перекладу, вторинність перекладу щодо оригіналу. Ідеться про конструкції із частково десемантизованим означувальним компонентом. Це, передусім, постійні епітети. Образність таких епітетних конструкцій затирається, чи пригашується їх частим вживанням, напр.: dead silence :: мертва тиша; сухий закон :: dry law; cat-like moustaches :: котячі вуса. Між різномовними повними епітетними відповідниками допустимі незначні граматичні розбіжності. Інколи різні за своїм компонентним складом і, отже, денотативною образністю епітетні конструкції мають однакове предметно-логічне значення, майже рівноцінні емоційно-експресивні і функціонально-стилістичні характеристики. Такі вислови перебувають у відношеннях часткових епітетних відповідників, які можуть забезпечувати повну адекватність відтворення, напр.: painful hope :: остання надія. Однак віднайти в українсько-англійській площині повні чи часткові епітетні відповідники, що дають змогу створити адекватний переклад, – справа нелегка, адже ці мови належать до різних лінгвальних груп, що далеко розійшлися у граматичній будові, лексичному складі, засобах образності.
Найпоширенішим методом відтворення семантики епітетних конструкцій засобами цільової мови є калькування. Калькованими вважають епітетні конструкції, що зберігають денотативний чи конотативний змістові пласти. Беручи за основу терміни денотативна-образна калька і смислово-образна калька, випрацювані Р.П.Зорівчак, для дослідження епітетних конструкцій з перекладознавчого погляду пропонуємо терміни денотативно-образна епітетна калька і смислово-образна епітетна калька. Однак важливо не просто скалькувати оригінальний вислів, а відтворити те контекстуальне підґрунтя, на тлі якого і вимальовується образ. Перекладач повинен, по-перше, вловити, як у смисловій структурі означення відбувається зсув акцентів до асоціативних, експресивних, емоційних, оцінних компонентів, що й перетворює логічне означення в словесний образ, а потім передати у перекладі аксіологічну і когнітивну сутність епітетної конструкції. У випадках лексем з різними обсягами значень, денотативно-образна калька не завжди дає бажаний результат. Не завжди придатним видається метод денотативно-образного калькування і для відтворення сталих епітетних конструкцій, що виникли в результаті метафоризації та десемантизації компонента. Щоб експлікувати невластиві цільовому лексичному відповідникові конотації, іноді варто уводити в переклад додаткові лексичні компоненти чи застосовувати певні структурні чи лексичні трансформації, іншими словами, вдаватись до смислово-образного калькування чи методу декомпресії, що допоможе точніше відтворити другий смисловий пласт оригінального словесного образу.
У перекладі епітетної образності первинним є не вдало віднайдені лексико-граматичні і синтаксичні еквіваленти, а функціонально-комунікативна адекватність перекладу, що досягається власне відтворенням образного конотативного рівня у семантичній структурі епітетної конструкції.
Попри очевидні переваги, що їх має метод смислово-образного калькування епітетних конструкцій, цей метод, як і калькування взагалі, подекуди виявляє свою непридатність відтворювати образність сталих (особливо фольклорних) епітетних конструкцій. Він таїть у собі певну небезпеку для перекладача, оскільки механічне перенесення епітетної конструкції без проникнення в її глибинну семантику може перетворити перекладений текст у перелік чужих і незрозумілих понять і символів. Тут у пригоді стає декомпресія чи часткове калькування, коли поруч з калькою подають її тлумачення, тобто додатково створюють певне контекстуальне оточення, у якому лексема набуває конотацій, схожих до оригінальних. Це особливо доцільно, якщо потрібно відтворити експресію, та символіку, що їх не містить словниковий відповідник мови перекладу, чи якщо текст першотвору насичений алюзіями, одиницями вертикального контексту, що можуть бути невідомими цільовому читачеві.
Однак захоплення частковим калькуванням буває шкідливим для перекладу. Намагаючись відтворити усі найменші деталі, перекладачі вдаються до надмірної деталізації, що часто зубожує переклад, межуючи з буквалізмом.
Дескриптивну перифразу перекладачі часто обирають, якщо потрібний високий ступінь експліцитності у перекладі, наприклад, якщо оригінальний словесний образ виникає із поєднання особливої синтаксичної структури епітетного словосполучення і символічної семантики лексем-конституентів. За допомогою перефразування перекладач уточнює та конкретизує поняття, компенсує можливі семантичні втрати. Цей метод допомагає актуалізувати в перекладі імплікований зміст оригіналу та уникнути непотрібних асоціацій.
Часто перекладачі, вдаючись до описового відтворення, обминають оригінальні експресивно-емоційні конотації, актуалізовані в епітетній конструкції, зосереджуючись лише на другому смисловому пласті оригінального образу. Актуалізація внутрішньої форми в перекладі досить добре передає смисл оригіналу, однак, не завжди зберігає усі оцінні, експресивні, асоціативні компоненти значення.
Експресивна невідповідність оригінального і перекладного словесних образів особливо відчутна, якщо відбувається контекстуальне переосмислення семантики означуваного слова. Денотативні ядрові семи відходять на периферію чи затираються зовсім, даючи, натомість, шлях набутим конотаціям.
Щоб зберегти експресивність у перекладі, потрібно перенести до цільового тексту поєднання конотацій семантичної структури оригінального образу, що в деяких випадках зробити дуже складно з огляду на етномовну специфіку оригіналу, невідповідність символічного значення лексем, дивергентність мовних картин світу. Саме тому велике значення в процесі перекладання мають фонові знання.
Епітетна конструкція існує як самостійно, так і в поєднанні з іншими тропами, зокрема порівнянням і метафорою. Це дозволяє взаємно їх використовувати для відтворення у перекладі авторських словесних образів. Такі заміни особливо стають у пригоді, коли вступають в дію численні лінгвальні чинники (розбіжності в структурі мов, у лексико-семантичній сполучуваності слів), що є вагомими для творення епітета. Найчастіше у перекладі епітет відтворюється через порівняння, на основі нашої вибірки, 46 (60%) випадків із 76. Доволі часто перекладачі застосовують метафору, особливо, коли в канву оригінального тексту вплетений метафоричний епітет: 26 (35%) прикладів із 76. Метафора-порівняння застосовується в українських перекладах головно, коли оригінальна образність спричинена компаративним епітетом: 4 (5%) із 76 випадків.
Підрахунки частотності застосування того чи іншого методу в процесі відтворення епітетної конструкції засвідчили, що найчастіше перекладачі застосовують денотативно-образне калькування оригінального словесного образу: 1748 (64%) із 2730 прикладів. Смислово-образна калька, дескриптивна перифраза, декомпресія та заміна іншим тропом належать до менш уживаних перекладацьких прийомів: 224 (8%), 290 (11%), 56 (2%), 76 (3%) прикладів відповідно. Не часто вдається віднайти повний чи частковий епітетний відповідник: 82 (3%) і 56 (2%) із 2730 прикладів. Вилучення епітета із перекладного тексту складає приблизно 7%: 198 прикладів із 2730. Щодо структурних модифікацій, то, застосовуючи чи денотативно-образну кальку, чи смислово-образну, перекладачі здебільшого зберігають їх структурний малюнок.
ВИСНОВКИ
Оскільки епітет входить до складу обов’язково двочленної конструкції: означення та означуване, його доречно – з перекладознавчого погляду – розглядати саме у складі словосполучення загалом, як епітетну конструкцію.
Переклади епітетних конструкцій у зіставленні з їхніми оригіналами дають вагомий і багатий матеріал в англо-українській і українсько-англійській площинах для теоретичних узагальнень щодо способів відтворення узуальної і контекстуальної семантики епітетних конструкцій засобами цільової мови у функціонально-динамічному плані.
Епітетна конструкція – один з різновидів словесних образів, що належать до найважливіших категорій індивідуально-авторського стилю письменника.
Оскільки епітетна конструкція має семантико-стилістичну та експресивну значущість, вона є одиницею перекладу і перекладається як єдине ціле з урахуванням актуалізованих у тексті оригіналу конотацій, незалежно від наявності чи відсутності еквівалентних конструкцій у цільовій мові.
Епітет набуває свого особливого (переносного) значення лише у зв’язку з означуваним словом. Відтворюючи епітетну конструкцію, слід ураховувати, що мови відрізняються не лише фонетичною, граматичною та лексичною структурами, а й нормами сполучуваності компонентів атрибутивних виразів, що передбачають логічну та семантичну взаємозалежність компонентів атрибутивних конструкцій. Сміливе руйнування цих звичних норм якраз і створює "ефект несподіванки", що є основою будь-якого тропу і спричинює образність та експресивність виразу. Означуване слово розширює семантичне поле означення, яке, у свою чергу, висвітлює нові, іноді несподівані, семантичні властивості самого описуваного слова.
Відтворення аксіологічної і когнітивної сутності епітета у перекладі вимагає глибокого прочитання і визначення його семантико-стилістичної та експресивно-емоційної функції у системі складного художнього цілого. Лише контекст активізує потужні художні потенції епітетної семантики, створює підґрунтя для свіжих асоціацій і через них розширює семантичну структуру компонентів епітетної конструкції, яка навзаєм збагачує контекст, що її оточує. Випадковий замінник послабить питому вагу словесного образу.
З огляду на експресивне забарвлення, визначають три групи словесних образів: образні авторські новотвори, вислови з притемненою образністю та фразеологічні одиниці, де образ уже майже стерся. Епітетні конструкції належать до першої (індивідуально-авторські епітети) і другої (сталі епітети) груп, адже семантична структура епітета не зазнає вповні тих змін, що властиві семантичній структурі власне фразеологізмів. Однак у процесі викристалізовування семантика сталої епітетної конструкції проходить ряд перетворень, близьких за своєю природою до процесів, що властиві фразеологізмам. Зокрема, ідеться про повну чи часткову десемантизацію означального компонента. Урахування цього процесу під час відтворення образу цільовою мовою – запорука адекватного перекладу. Щоб передати “складну простоту” постійних епітетних конструкцій, перекладач повинен осягнути символічну специфіку її компонентів, пов’язані з ними історико-культурні асоціації, під впливом яких вони піднімаються над своїм буквальним значенням.
Образність епітетної конструкції забезпечують не тільки особливості лексичної семантики, а й семантика форми. Функціонуючи на двох рівнях – лексико-семантичному і синтаксичному – епітет поєднує лексичну і граматичну валентності. Семантична навантаженість епітетної конструкції залежить і від морфологічного вираження, і від позиції означення щодо означуваного слова, і від його функцій у реченні. Зіставний аналіз морфолого-синтаксичної будови епітетних конструкцій українського та англійського художнього мовлення дав змогу виділити в них ряд конвергентних і дивергентних ознак.
Щодо структурного вираження епітетної конструкції української та англійської мов, то конвергентними є: 1/ одинні, 2/ парні, 3/ ланцюжкові, 4/ двоступеневі епітетні конструкції. Крім епітетних конструкцій, характерних для обох мов, в англійській мові натрапляємо на дивергентні конструкції, притаманні лише їй: 1/ фразові; 2/ синтаксичні епітети.
Широка варіативність морфологічних засобів, що використовуються для творення одинної епітетної конструкції, спричинює її значний узус в обох зіставлюваних мовах. На рівні одинної епітетної конструкції в українській мові визначають такі моделі, дивергентні щодо англійського епітета: а/ епітетна конструкція із означальним компонентом, вираженим нестягненою повною формою прикметника, часто з димінутивними суфіксами або префіксом пре–; б/ кліше-дублет (епітетна конструкція з повторами того самого кореня в означенні та в означуваному слові). Оскільки дивергентні епітетні моделі української та англійської мов відображають структурні і конотативні своєрідності цих мов, вони визначаються як структурно-конотативні реалії.
Яскраві відмінності у площині зіставлюваних мов виявляє глибинна структура одинної епітетної моделі N+N. Атрибутивні відносини в межах англійської конструкції N+N забезпечуються вживанням іменника-означення (атрибутивного іменника) у формі загального відмінка у препозиції до домінуючого слова (Natr.+N). В українській мові означальні відносини забезпечуються іменником-означенням у родовому відмінку, що стоїть у постпозиції до означуваного слова (N+Ngen.)
Образність української епітетної конструкції N+Ngen. може породжуватися винятково лексичною семантикою компонентів, поєднаних атрибутивними відносинами, у яких зберігається логічна функція родового відмінка, тобто означальна, або ж лексико-семантичною інвертованістю, коли, на відміну від попереднього випадку, керуюче слово є ознакою залежного компонента. Семантично така українська конструкція близька до англійського епітета, вираженого субстантивним словосполученням із ад’юнктом у постпозиції, що передається прийменниковою групою “of+N” (в інвертованому епітеті, що має ідентичну будову (N+of+N), ад’юнкт – перший компонент структури).
Визначення дивергентних ознак української епітетної конструкції у зіставленні з англійською має важливе значення: воно сприяє глибшому осмисленню стилістичних своєрідностей українського художнього мовлення порівняно з англомовним та випрацюванню методики перекладознавчого аналізу. Через розбіжності у морфолого-синтаксичній будові неблизькоспоріднених мов, епітетна конструкція може зазнавати певних лексико-граматичних трансформацій у процесі перекладу. Перекладачі зосереджуються на відтворенні другого смислового пласту, бо морфолого-синтаксичні відповідники мови оригіналу і мови перекладу, у багатьох випадках, мають різновартний стилістичний заряд. Часто оригінальні епітетні конструкції (зокрема із структурно-конотативними реаліями як компонентами) залишаються недосяжними для перекладу і заміщуються нейтральними щодо образності атрибутивними словосполученнями.
В українській та англійській мовах є конструкції, що збігаються не лише смислом, а й покомпонентним складом, стилістичними та експресивними нюансами. Для них у дисертації обґрунтовано термін повні епітетні відповідники на основі терміна Р.П. Зорівчак “повні образні відповідники”. Однак таких відповідників в епітетному фонді української і англійської мов обмаль. Тут мова не може йти про індивідуально-авторські утворення, хіба що про сталі епітети.
Часом різні за своїм лексичним складом епітетні конструкції можуть мати однакове предметно-логічне значення, майже рівновартні емоційно-експресивні та функціонально-стилістичні характеристики. Такі епітетні одиниці перебувають у стосунках часткових епітетних відповідників, що можуть забезпечувати повну адекватність відтворення.
Іноді перекладачеві таланить передати буквальний зміст епітетних конструкцій оригіналу, тобто, покомпонентно скалькувати перший смисловий пласт. Для таких скалькованих висловів пропонуємо термін денотативно-образна епітетна калька.
Калькування епітетних конструкцій, зокрема у дистантних, до того ж, різносистемних, генетично віддалених мовах, – це передусім умотивоване калькування певного предметно-логічного смислу епітетної конструкції (другого смислового пласту), а не його зовнішньої маніфестації. У процесі перекладу інтерпретатор найкраще усвідомлює, бачить і відчуває образ, створений епітетною конструкцією, а тоді вже думає над його словесним вираженням засобами рідної мови, мобілізуючи, як писав Г.П. Кочур, свої внутрішні мовні ресурси. Дві різномовні епітетні конструкції різної зовнішньої маніфестації можуть мати ту саму денотативну і конотативну семантику, тобто другі смислові пласти можуть у них повністю збігатися. Термін смислово-образна епітетна калька вважаємо доречним для такого типу кальок.
Значно рідше, відтворюючи функції епітетних конструкцій, перекладачі послуговуються дескриптивною перифразою. Іноді у перекладі епітет замінюється іншим тропом чи стилістичною фігурою (передусім порівнянням).
Оскільки у системах ідеалів для різних народів чітко простежуються дивергентні та конвергентні ознаки, епітетні конструкції із етномовним компонентом створюють чимало труднощів з огляду українсько-англійського зіставлення, бо потребують глибокого знання культурно-історичного підґрунтя, повноцінного вертикального контексту. Перекладач повинен тонко відчувати національне світорозуміння обох аудиторій, щоб, з одного боку, уникнути залучення до перекладу чужих, випадкових для оригінальної культури понять, а з іншого, щоб створити текст, адекватний оригінальному і, водночас, близький та зрозумілий цільовій аудиторії. Найчастіше для відтворення семантики епітета із етномовним компонентом застосовують метод віднайдення часткових відповідників з відмінним лексичним компонентом. Калькування таких епітетних конструкцій доволі небезпечне, адже може перетворити перекладений текст у перелік чужих і незрозумілих понять та символів.
Отже, дослідження охопило основні аспекти перекладу епітетних конструкцій, що функціонують в українському і англійському художньому мовленні. Одержані результати можна застосовувати в опрацюванні теоретичних проблем перекладознавства, контрастивної лінгвістики, культурології, етнолінгвістики, критики художнього перекладу. Матеріал знайде застосування у теоретичних курсах з контрастивної стилістики і лексикології, семасіології, лінгвокраїнознавства, синтаксичної семантики. Робота може стимулювати дослідницькі розвідки у галузі функціональної й комунікативної лінгвістики.
Доречно було б у майбутньому дослідити в перекладознавчому плані словесні образи, побудовані на інших видах семантичного зміщення (художнє порівняння, метафора тощо).
Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях:
1. Шевченківський епітет як перекладознавча проблема: За матеріалами епітетів до символу “Дніпро” та їхніх англомовних відтворень // Записки Наукового т-ва
ім. Шевченка. – Львів, 2000. – Т. ССХХХІХ. Праці філологічної секції. –
С. 306-315.
2. Відтворення етнокультурної специфіки українського сталого епітета в англомовних перекладах // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: Логос, 2001. – Вип. 5. – С. 39-43.
3. Епітетна конструкція як проблема перекладу: на матеріалі поезій Т.Г. Шевченка та їхніх англомовних перекладів // Іноземна філологія / Український наук. зб. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 2002. – Вип. 112. – С. 286-292.
4. Епітетна конструкція в українській та англійській мовах: Спроба контрастивного аналізу // Матеріали міжнародної наукової конференції “Романістичні дослідження: сучасний стан і перспективи” / За ред. Р.Помірка, Ф.Бацевича, А.Семіва. – Київ; Львів: Київська Русь, 1997. – С. 187-195.
5. Епітетна конструкція як проблема перекладу // Материалы международной конференции “Язык. Культура. Взаимопонимание” / Под ред. Т.А. Космеды. – Львов: Львовский гос. ун-т, 1997. – С. 301-304.
6. Шевченківський епітет як перекладознавча проблема: на матеріалі сталих епітетів широкий, дужий до символу “Дніпро” та їхніх англомовних відтворень // Зб. наук. праць “Наукова спадщина професора Ю.О. Жлуктенка”. –К.: Вид-во Київ. національного ун-ту імені Т.Шевченка, 2000. – С. 75-80.
7. Епітетна конструкція української мови в зіставленні з англійською // Мовознавство: Доп. та повідомл. IV Міжнар конгр. україністів / Відп. ред. В.Німчук. – К.: Пульсари, 2002. – С. 347-350.
8. Структурно-семантичні особливості епітетної конструкції як проблема перекладу: на матеріалі української та англійської мов // Materiały ІV Międzynarodowej Konferencji Naukowej “Słowo. Tekst. Czas”/ Pod red. M. Aleksejenki. – Szczecin, 2000. – С.124-128.
9. Відтворення національної образної картини світу як перекладознавча проблема: на матеріалі сталих шевченківських епітетів широкий, дужий до символу “Дніпро” та їхніх англомовних перекладів // Materiały V Międzynarodowej Konferencji Naukowej “Słowo. Tekst. Czas”/ Pod red. M. Aleksejenki. – Szczecin, 2001. – С. 68-73.
10. Сталі епітетні конструкції як перекладознавча проблема: на матеріалі англійських художніх текстів та їхніх англомовних перекладів // Materiały VI Międzynarodowej Konferencji Naukowej “Słowo. Tekst. Czas – VI (Nowa frazeologia w nowej Europie. Новая фразеология в новой Европе. Neue Phraseologie im neuen Europa.)” / Pod red. M.Aleksejenki, W. Mokijenki, H. Waltera. – Szczecin; Greifswald, 2002. – C. 364-370.
Грабовецька О.С. Епітетна конструкція у художньому перекладі (на матеріалі української і англійської мов). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 – перекладознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.
Дисертацію присвячено дослідженню шляхів та способів відтворення у перекладі узуальної і контекстуальної семантики епітетних конструкцій.
Епітетна конструкція – один з різновидів словесних образів, що належать до головних категорій індивідуально-авторського стилю. Епітет набуває свого особливого значення лише у сполученні з означуваним словом. Відтворюючи епітетну конструкцію, слід брати до уваги логічну та семантичну взаємозалежність її компонентів.
Відтворення аксіологічної і когнітивної сутності епітетної конструкції вимагає визначення її семантико-стилістичної та експресивно-емоційної функції у контексті, де активізуються художні потенції її семантики. Через розбіжності у морфолого-синтаксичній будові неблизькоспоріднених мов, епітетна конструкція (зокрема із структурно-конотативними реаліями як компонентами) часто зазнає певних лексико-граматичних трансформацій у процесі перекладу. Для відтворення епітетної конструкції найчастіше застосовують денотативно-образні чи смислово-образні епітетні кальки. Рідше використовують повні чи часткові епітетні відповідники, вдаються до дескриптивної перифрази та декомпресії. Іноді у перекладі епітет замінюється іншим тропом чи стилістичною фігурою (головно поетичним порівнянням).
Ключові слова: епітетна конструкція, словесний образ, повний епітетний відповідник, частковий епітетний відповідник, денотативно-образна епітетна калька, смислово-образна епітетна калька, дескриптивна перифраза, декомпресія.
Грабовецкая О.С. Эпитетная конструкция в художественном переводе (на материале украинского и английского языков). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.16 – переводоведение. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.
Диссертация посвящена исследованию средств и приёмов воссоздания в переводе узуальной и контекстуальной семантики эпитетных конструкций.
Эпитетная конструкция – разновидность словесных образов, принадлежащая к основопололжным категориям индивидуально-авторского стиля. Эпитет приобретает своё особое значение лишь в сочетании с определяемым словом. Воссоздавая эпитетную конструкцию, следует принимать во внимание логическую и семантическую взаимозависимость её компонентов.
Воссоздание аксиологической и когнитивной сущности эпитетной конструкции требует определения её семантико-стилистической и экспрессивно-эмоциональной функции в контексте, активизирующем художественные потенции её семантики. Из-за расхождений в морфолого-синтаксическом строении неблизкородственныих языков эпитетная конструкция (в частности со структурно-коннотативными реалиями в качестве компонентов) претерпевает лексико-грамматические трансформации в процессе перевода. Для воссоздания эпитетной конструкции чаще всего используют денотативно-образные или смысло-образные эпитетные кальки. Реже применяют полные или частичные эпитетные соответствия, прибегают к дескриптивной перифразе или декомпрессии. Иногда в переводе эпитет заменяют другим тропом или стилистической фигурой (в основном сравнением).
Ключевые слова: эпитетная конструкция, словесный образ, полное эпитетное соответствие, частичное эпитетное соответствие, денотативно-образная эпитетная калька, смысло-образная эпитетная калька, дескриптивная перифраза, декомпрессия.
Hrabovetska O.S. Epithet construction in literary translation (on the basis of Ukrainian and English). – Manuscript.
A thesis for the Scholarly Degree of Candidate of Philology, Speciality 10.02.16 – Translation Studies. – The Taras Shevchenko National University in Kyiv. – Kyiv, 2003.
The dissertation highlights the ways and methods of reproducing established and contextual semantics of the epithet construction in literary translation.
The dissertation consists of an Introduction, three chapters, Conclusions and a list of references.
Chapter 1 discusses the semantic structure of Ukrainian and English epithet constructions and traces the connection of epithet construction semantics and syntactic structure. Much attention is paid to the contextual motivation of the epithet construction. The definition of the epithet construction is discussed in terms of general translation theory. The chapter provides a typology of Ukrainian and English epithet constructions.
The unity of translation being the smallest segment of an utterance whose cohesion of signs is such that they must not be separately translated, each epithet construction may be considered a unit of translation. The epithet is a part of a two-member combination consisting of the modifier and the modified, which gives enough reason for the structure to be defined as the epithet construction. Due to its pronounced syntactic characteristics, the epithet construction is considered to be a lexico-syntactic trope. Its plane of content encompasses three connotative components: evaluative, emotive and expressive. Even though the epithet construction tends to highlight typical natural characteristics of the objects and notions defined it always reflects their individual perception and evaluation. Due to its evaluative function the epithet construction serves as a powerful creative instrument for engendering verbal images. The purpose of verbal images is basically twofold: its referential purpose is to describe a mental process or state, a concept, a person, an object, a quality or an action more comprehensively and concisely than it is possible in literal language; its pragmatic purpose, which is simultaneous is to appeal to the senses, to interest, to clarify "graphically”, to please to delight, to surprise, etc. The meaning of the images (the pictures conjured up by the epithet) results from the reciprocal relationship of the co-occurring lexemes. The image built upon intensified connotative and reduced denotative semantics of the lexemes in question is being transferred from the first to the second semantic layer of the construction. The epithet two-layer semantics gets actualised in the literary context where it performs an aesthetic function and often reflects literary trends, as well as the author’s creative perception and individual style. Proceeding from this, the prime task of a translator consists in communicating the original meaning of the epithet construction to the target reader.
The epithet construction reflects the national characteristics of the lexicon. To adequately reproduce the ethnocultural information enclosed in it, the translator sets out with determining whether the combination has been created by the author or selected from the main stock of the language distinguishing between the in-depth properties and their one-time manifestations.
Chapter 2 researches convergent and divergent features of Ukrainian and English epithet constructions with the main focus on structural and morphological divergences and the location of the epithet within the epithet construction. The divergent features between the epithet constructions in Ukrainian and English are as follows. Some epithet constructions in Ukrainian include the prolonged variant form of the adjective as a modifier as well as the epithet construction stem reduplication in both the modifier and the modified. The divergent specific features are language-bound structural-connotative realia. The English epithet constructions may be expressed either by a phrase epithet construction, or by a syntactic epithet construction. The conducted contrastive analysis provides data for elaborating translation strategies.
Chapter 3 tackles main transformations underwent by the epithet construction in the process of translation due to the discrepancies in the morphology and syntax of distant cognate languages. It also highlights the essence of key methods of reproducing the semantics of individual and fixed epithet constructions. Often the translator fails to recreate the original epithet construction and substitutes it with a neutral attributive word combination.
In both contrasted languages there are constructions equal in their outer manifestation as well as meaning, and stylistic- expressive nuances. These constructions are termed full epithet correspondents. However, the number of such correspondents is rather small. They are mostly fixed epithet constructions. In some epithet constructions, the difference in their lexical components brings about differing imagery. Yet they are characterised by identical general meaning and mainly equal emotive, expressive, and stylistic characteristics. Such constructions are defined as partial epithet correspondents. The construction resulting from literal translation of the first semantic layer is termed a referent-image epithet calque. The lexical peculiarities of distant cognate languages promote a motivated reproduction of certain connotative meanings of some epithet constructions (the second semantic layer). When reproducing the latter, lexically divergent epithet constructions with convergent general as well as connotative semantics are defined as connotative image epithet calques. The method of descriptive paraphrase, usually resulting in decompression and that of substitution of the epithet construction with another trope or stylistic figure (mostly simile) are seldom resorted to.
The dissertation is the first comprehensive study of the epithet construction in the light of translation studies. The submitted thesis will contribute to the theory of literary translation and contrastive stylistics.
Key words: epithet construction, verbal image, full epithet correspondents, partial epithet correspondents, referent-image epithet calque, connotative image epithet calque, descriptive paraphrase, decompression.
Підписано до друку 15.05.2003. Формат 60х901/16.
Папір офсетний. Друк цифровий. Умовн. друк. арк. 0,95
Умовн. фарб. Відб. 5. Умовн. видавн. арк. 0,95.
Тираж 100 прим. Зам. 119.
ТзОВ “Сплайн”
79005, м.Львів, вул. Коперніка, 11