Міністерство освіти і науки України
Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра менеджменту

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни
“АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ”

освітньо-кваліфікаційний рівень “Бакалавр”

напрям підготовки
“Товарознавство та торговельне підприємництво”

КИЇВ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4

ЗМІСТ ТЕМ
ДИСЦИПЛІНИ “АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ”. 7

ТЕМА 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ   7

ТЕМА 2. СИСТЕМНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ.. 17

ТЕМА 3. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ.. 31

ТЕМА 4. МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ.. 44

ТЕМА 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ АПАРАТУ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ.. 55

ТЕМА 6. СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ НА ПРИКЛАДІ ДЕРЖАВНОЇ
МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 79

ТЕМА 7. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ   83

ТЕМА 8. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ.. 97

ТЕМА 9. ЛІДЕРСТВО І СУСПІЛЬНА АКТИВНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ.. 109

Д О Д А Т К И.. 121

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 124

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ І ПОЗНАЧЕННЯ

ВСТУП

Програма вивчення нормативної дисципліни “Адміністративний менеджмент” складена у відповідності до місця та значення за структурно-логічною схемою, передбаченою освітньо-професійною програмою бакалавра з напряму підготовки “Товарознавство та торговельне підприємництво” й охоплює всі змістовні модулі, визначені типовою програмою, необхідною кількістю годин, передбачених стандартом підготовки фахівців за напрямом “Товарознавство та торговельне підприємництво”.

Предметом вивчення дисципліни: є сукупність методів адміністрування, управлінських взаємовідносин у державних органах управління, установах (організаціях) їх стосунки з суб’єктами ринку, загальні закономірності та процеси функціонування в системі державної служби.

МЕТА, ЗАВДАННЯ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ (КОМПЕТЕНЦІЙ), ЇЇ МІСЦЕ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Головною метою викладання дисципліни “Адміністративний менеджмент” є формування сучасного системного мислення та комплексу спеціальних знань щодо державного управління, як системи до якої залучаються державні службовці, формування навичок налагоджування, підтримання та розвитку стосунків між окремими людьми, підприємствами, установами в Україні.

Для досягнення означеної мети визначено наступні основні завдання вивчення дисципліни “Адміністративний менеджмент”:

створення сприятливих умов для ефективної діяльності державних службовців;

формування навичок високої культури поведінки та етики налагоджування, підтримання і розвитку ділових стосунків з окремими людьми, підприємствами, установами тощо як в Україні, так і за її межами;

формування навичок ефективного виконання державними службовцями посадових обов’язків.

У процесі вивчення дисципліни передбачається теоретична підготовка студентів з таких питань:

суть та складові організації професійної діяльності;

вимоги до кандидатів на посади державних службовців;

організація набору та методи професійного відбору на вакантні посади;

сутність і значення іміджу державного службовця, органів державної влади та місцевого самоврядування;

сутність, зміст і завдання поділу та кооперування праці в органах державної влади та місцевого самоврядування;

методи і засоби регламентування посадових обов’язків;

засади організації та обслуговування робочих місць;

вимоги щодо планування роботи;

етика поведінки державного службовця;

технологія підготовки нарад і офіційних зустрічей;

порядок розгляду звернень громадян;

організація контролю якості роботи;

форми і методи стимулювання діяльності державних службовців;

професійне навчання державних службовців.

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні сформувати такі професійні, соціальні та особистісні компетенції:

сформувати здатність використання принципів адміністративного менеджменту у практичній діяльності виконавчого органу;

уміння аналізування та проведення експертизи нормативно-правових документів, надання інформаційної, методичної та управлінської допомоги особі, громадянину, громадськості, державним службовцям, підприємствам, установам і організаціям;

підготовка та аналізування звітної інформації;

аналізування результатів діяльності посадових осіб та структурних підрозділів органу державного управління;

здійснення оцінки ефективності поділу, кооперування та регламентування праці в органах державної влади та місцевого самоврядування;

планування власної діяльності та роботи підлеглих, аналізування виконання запланованих завдань;

набуття навичок застосування організаційно-розпорядчих та соціально-психологічних методів адміністративного менеджменту;

оцінювання рівня культури праці та санітарно-гігієнічних умов праці на робочих місцях;

розроблення заходів щодо вдосконалення режиму прані та відпочинку державних службовців;

уміння обирати ефективні форми та засоби спілкування при виконанні службових обов’язків;

застосовування етичних принципів управлінської діяльності та правил службового, ділового та міжнародного етикету;

оцінювання ефективності стимулювання діяльності працівників та обґрунтування пропозиції щодо вдосконалення мотивації праці;

уміння робити правильні й обґрунтовані висновки щодо особистої поведінки та поведінки підлеглих, усвідомлення і взяття на себе відповідальності;

формування позитивного іміджу державного управління, органу державної влади та їх посадових осіб, а також підтримки власного іміджу;

уміння взаємодіяти з іншими органами державної виконавчої влади і управління;

контролювання якості роботи державного службовця.

ЗМІСТ ТЕМ ДИСЦИПЛІНИ
“АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ”

ТЕМА 1.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ
АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Сутність поняття public administrative (адміністративно-державне управління). Міждисциплінарний характер теорії державно-адміністративного управління як теоретичного напрямку на перетині теорії політики і менеджменту.

Основи теорії адміністративного управління. Етапи у розвитку теорії та сучасні концепції адміністративного менеджменту.

Державне управління як системне суспільне явище: поняття управління, його багатогранність; системи в яких здійснюється управління, управління як явище штучної природи; сфера інтелектуальної та практичної діяльності людей. Адміністративне управління як діяльність виконавчо-розпорядчого характеру. Об’єкти управлінської діяльності виконавчої влади.

Принципи адміністративного управління: соціально-економічна сутність принципів управління; загальні принципи управління; окремі принципи управління; спеціальні принципи управління.

Менеджмент (за Оксфордським словником англ. мови) – це спосіб, манера спілкування з людьми; влада та мистецтво управління; уміння особливого роду і адміністративні навики; орган управління, адміністративна одиниця; інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації і управляють ними шляхом постановки цілей і розробки способів їх досягнення.

Менеджмент – це сукупність процесів планування, організації, мотивації і контролю, спрямований на те, щоб сформувати і досягти цілі організації через інших людей. Менеджмент розглядається як форма практичної діяльності, що пов’язана з процесом прийняття рішень щодо найкращого використання ресурсів (капіталу, матеріалів та людей), з метою досягнення запланованих завдань, що забезпечують постійний розвиток організації [16, с.178].

Адміністративний менеджмент – суспільна наука, яка вивчає державне управління, управлінські процеси, взаємовідносини між органами виконавчої влади, а також їх взаємодію із зовнішнім середовищем.

Адміністративний менеджмент як навчальна дисципліна може бути подана у вигляді напрямів, до ключових з яких слід віднести наступні:

методологія, аналіз базових понять і концепцій;

історія і становлення адміністративної думки, науки;

сучасна теорія адміністративного управління;

системний аналіз і різні підходи до вивчення (державно-адміністративне управління як система);

адміністрування як процес, процедури і взаємовідносини в державних установах;

адміністративний менеджмент як політика і стратегія проведення адміністративних реформ.

Втім, підходи до визначення науки адміністративного менеджменту, трактування її сутності були і залишаються неоднозначними. На початку свого виникнення (друга половина XVIII ст.) вона зводилась до універсального опису управління через доповнення і розширення науки адміністративного права і адміністративної політики, що мало б давати певні знання про реально існуючу адміністрацію. Подальший розвиток різних галузей знань, які займалися вивченням організації та управління, призвели до розширення меж досліджень науки управління і в результаті до кризи її правової концепції. Спеціалізація науки зробила неактуальною думку про можливість створення уніфікованого опису управління.

Теорії адміністративного управління.

Вирізняють наступні етапи у розвитку теорії і практики управління:

перший етап – стародавній період (початок 9-7 тис. д.н.е. до VIII ст.);

другий етап – індустріальний період (1776-1890 рр.);

третій етап – систематизації (1890-1960 рр.);

четвертий етап – сучасний період (1960-по теперішній час).

М. Мескон[1] виділяє чотири основні підходи в розвитку теорії та практики управління: школи в управлінні; процесуальний підхід; системний підхід; ситуаційний підхід.

Школи в управлінні містять низку підходів, а саме:

підхід з погляду наукового управління – школа наукового управління (1885–1920);

адміністративний підхід – класична або адміністративна школа в управлінні (1920-1950);

підхід з погляду людських відносин – школа людських відносин (1930-1950);

підхід з погляду поведінки – біхевіористична школа (1950 – донині);

підхід з погляду кількісних методів – школа науки управління, або кількісний підхід (1950 – кінець 1960);

підхід з погляду “чутливої” (‘responsive’) адміністрації, поліцентризму, “плоских” структур.

Існує чимало теорій адміністративного управління. До найбільш відомих слід віднести теорія бюрократії. Теорія “ідеальної бюрократії, або бюрократичної організації” М. Вебера (1864-1924) здобула світове визнання. На думку М. Вебера, можна побудувати суспільство і забезпечити його ідеальне функціонування за допомогою спеціальних управлінських організацій – бюро із суворою ієрархічною підлеглістю, які розглядаються як форма влади демократичного управління й умовою ефективного функціонування яких є дотримання таких принципів: чіткий поділ праці на основі функціональної спеціалізації і відповідальності між співпідпорядкованими “бюро”; наявність чіткої ієрархії влади; система правил, що визначають поведінку кожного члена організації; система процедур, що визначають порядок дії у всіх ситуаціях, які трапляються у процесі функціонування організації; інтегрування особистих якостей у взаємовідносинах між співробітниками організації; відбір і просування по службі працівників з урахуванням їх кваліфікації; дотримання “соціальної” дистанції між керівниками і виконавцями. У теорії термін “бюрократія” використовується як синонім слів “адміністрування”, “управління”, означаючи раціонально організовану систему управління, в якій справи вирішуються компетентними службовцями на належному професійному рівні й у повній відповідності до законів та інших правил. М. Вебер розглядав бюрократію як професіоналізм у сфері менеджменту, що виключає дилетантизм і який, на його думку, передбачає заміну “харизматичного” лідера, що характеризується перш за все яскравими індивідуальними рисами, на бюрократичного лідера, який володіє певними адміністративними навичками. Незаперечні переваги бюрократизму порівняно з іншими методами автор вбачав у високій точності виконання робіт, суворій дисципліні, стабільності персоналу та відповідальності.

Окрім цієї теорії слід виокремити школу наукового управління (Ф.У. Тейлор, Ф. Гілберт, Л. Гілберт, Г. Гантт), яка забезпечила використання наукового аналізу для визначення найкращих способів досягнення необхідних результатів, ввела поняття хронометражу у виконання роботи, аналіз операцій, що виконуються, враховувала людський фактор, акцентувала увагу на важливості підбору кадрів.

Теорії класичної школи (А. Файоль, Л. Урвік, Дж.Д. Муні, А.К. Рейлі, Ал.П. Слоун) були спрямовані на забезпечення ефективності роботи всієї організації, визначення універсальних принципів управління. Розробки представників цієї школи стосувалися таких основних аспектів: розробки раціональної системи управління на базі основних функцій бізнесу; побудови структури організації та управління працівниками. її здобутком можна вважати запропоноване описання функцій управління та систематизований підхід до управління всією організацією.

З-поміж сучасних концепцій адміністративного менеджменту варто виокремити американський підхід до державного управління. Американська концепція державного управління, що виросла з теорії і практики промислового і фінансового менеджменту, спирається не стільки на законодавчу базу, скільки на раціональність і доцільність прийняття управлінських рішень. В американському підході державне управління перебуває ближче до господарських методів управління, ніж до правових чи конституційних засад. Воно спрямовується на розвиток формалізованого комплексу правил, принципів для керування діями. Американський підхід до розуміння державного управління найбільш точно подано у такому визначенні: “Традиційно, державне управління вважають виконавчим аспектом урядування. Воно нібито складається з усіх тих видів діяльності, які потрібні для здійснення курсу вибраних посадових осіб, а також діяльності, яка асоціюється з розвитком цих курсів”[2]. Державне управління трактується як:

спільні зусилля певної групи в контексті держави;

взаємозв’язок трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової;

частина політичного процесу, оскільки виконує важливу роль у формуванні і реалізації державної політики;

відмінний від приватного стиль управління;

механізм взаємодії численних приватних груп і окремих індивідів у забезпеченні надання громадських послуг.

Отже, отже адміністративний менеджмент є сучасним стилем державного управління, явищем універсальним і притаманним всім державам. Його розуміння в різних країнах є неоднаковим і значною мірою різниться між собою. На його зміст впливають історичний та політичний досвід народу певної країни, рівень його економічного і суспільно-політичного розвитку, національні традиції, ментальність та багато інших факторів.

Управління як суспільне явище, що відпрацьоване і пристосоване людьми для вирішення життєвих проблем, має багатогранний характер, складається з різноманітних елементів і взаємозв’язків. Це зумовлено тим, що в управлінні суб’єктом і об’єктом управлінського впливу виступає людина. Визначальним є і те, що управління органічно включене в механізми взаємодії природи, людини, суспільства. Управління є цілеспрямованим, організуючим і регулюючим впливом людей на власну суспільну, колективну і групову життєдіяльність, який здійснюється як безпосередньо (у формах самоуправління), так і за допомогою спеціально створених структур (держави, громадських об’єднань, партій, спілок, асоціацій, фірм та ін.).

Управління починається тоді, коли в яких-небудь взаємозв’язках, відносинах, явищах, процесах наявні свідомий початок, інтерес і знання, цілі й воля, енергія і дії людини. Отже, управління як суспільне явище – це свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) суспільних відносин. Управління знаходиться я низці явищ штучної природи, які виникли і розвинулись протягом всієї історії людської цивілізації. Воно утворене людьми з метою свідомої саморегуляції їх життєдіяльності й залежить від стану суспільства, його закономірностей і форм, ідеалів і цінностей, від рівня розвитку й організації людського потенціалу. Управління є необхідною функцією суспільного життя. Його мета – організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації і взаємодії між ними, а його суть – здійснення керуючого впливу на певні об’єкти.

Аспекти соціальної сутності управління:

1. Суспільство як соціальна організація – це складна самокерована система, що самокерується і постійно перебуває в русі, не може існувати без наявності безперервного управління. Тому управління є способом існування соціальної організації, її іманентний елемент.

2. Управління є особливою соціальною функцією, що виникає з потреби самого суспільства як самокерованої системи і супроводить усю історію суспільства, набираючи політичного характеру та відповідних державних форм в суспільстві соціального розшарування. При аналізі сутності державного управління не можна ігнорувати його політичного аспекту. Але цей фактор не має применшувати загально соціальне призначення управління, відсувати на другий план питання техніки й технології управління, що веде до зниження його ефективності.

3. Кожному типу соціальної організації, конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, свої специфічні процеси, форми і методи управління. Тому зміст управління не можна відривати від середовища його функціонування.

Державне управління фактично означає управління справами суспільства з метою досягнення юридично визнаних цілей. Однією з ознак та особливістю державного управління є те, що воно здійснює виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснюють державний апарат і органи місцевого самоврядування в межах делегованих повноважень.

Існують різні підходи до класифікації об’єктів управління. Залежно від якостей та призначення розрізняють організаційні, соціальні та інші об’єкти управління. За рівнями управління розглядаються такі типи об’єктів як людина, колективи й об’єднання людей, суспільство в цілому. Відповідно до організаційно-структурного критерію об’єктом державного управління виступають формально визначені організаційні структури (область, місто, підприємство), а за функціональним критерієм – види діяльності (роздержавлення, інформатизація, приватизація та ін.). Відповідно до основних сфер суспільства об’єкти управлінської діяльності державної влади поділяються на такі видові групи: економічні, соціальні і духовні.

Об’єктам управлінської діяльності органів державної влади притаманні такі властивості:

1) цілеспрямованість, яка формує основу для аналізу й класифікації об’єктів управління залежно від цілей, що ставляться, зіставлення таких цілей з реальними об’єктивними можливостями;

2) самоактивність, яка виражається у здатності до саморуху на основі внутрішніх (власних) спонукальних причин і реалізується шляхом перетворення навколишніх умов і взаємозв’язків, шляхом установлення з ними активної взаємодії, або через пристосування до ситуації;

3) здатність до самоуправління своєю життєдіяльністю, своїм розвитком;

4) адаптивність до умов і факторів природного й соціального буття;

5) залежність від об’єктивних умов і факторів суспільної життєдіяльності й відтворення їх у своєму функціонуванні й організації.

Принципи державного управління висвітлено у Темі 2. “Системні аспекти державного управління”.

1. Розкрийте сутність понять менеджмент, public administrative (адміністративний менеджмент). Які відмінності державного управління і адміністративного менеджменту.
2. Назвіть напрями адміністративного менеджменту як навчальної дисципліни.
3. Охарактеризуйте основні теорії адміністративного управління.
4. Виокремте етапи, підходи у розвитку теорії та сучасні концепції адміністративного менеджменту.
5. Охарактеризуйте державне управління як системне суспільне явище.
6. Дайте визначення поняття управління. Схарактеризуйте управління з огляду на його багатогранність і системний характер природи здійснення.
7. Розкрийте державне управління як явище штучної природи, сферу інтелектуальної та практичної діяльності людей.
8. Означте аспекти соціальної сутності управління.
9. Схарактеризуйте адміністративне управління як сферу діяльності виконавчо-розпорядчого характеру.
10. Охарактеризуйте об’єкти управлінської діяльності виконавчої влади та підходи до їх класифікації.
11. Що таке принципи адміністративного управління? Розкрийте соціально-економічну сутність принципів управління.
12. Схарактеризуйте загальні та  спеціальні принципи управління.