ВСТУП
На відміну від конфуціанства і буддизму, синтоїзм – це суто національна релігія, характерна тільки для японців.
З приходом в японську культуру китайських релігійних навчань синтоїзм не перестав існувати, він увібрав в себе основні боку китайських навчань, перетворив їх на основі японських традицій і буквально розчинив у власній культурі.
Починаючи з VI століття через Корею до Японії проникли даосизм і буддизм. Даосизм з його ідеєю про «недіянні» став основою багатьох форм відносини людини з природою і самим собою. Буддизм був сприйнятий японцями у формі махаяни, проте його основні положення були пристосовані під японські погляди на світ.
Актуальність. Японія є визначною країною в розвитку людства. Питання вивчення релігійних традицій Японії є актуальним, оскільки сьогодні, коли наші заняття і діяльність часто відводять нас далеко за наші кордони і за межі звичного нам культурного процесу, недостатнє знання релігій і пов’язаних з ними культур завдає великої шкоди, а це у свою чергу знижує якість наших політичних та економічних зв’язків.
РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ РЕЛІГІЇ ЯПОНІЇ
1.1. Буддизм в Японії.
Поширення буддизму в Японії було обумовлено низкою об’єктивних історичних факторів, які виявлені в процесі розвитку японського суспільства. Ці ж фактори у великій мірі визначили характерні риси японського буддизму, в тому числі і таку специфічну його особливість як тісний зв’язок цієї релігії з державною владою практично з часу її появи на Японських островах. Найбільш загальним соціально-історичним фактором, який зумовив поширення буддизму, стала, з одного боку, здатність цієї релігії стати ідеологічною опорою тих верств правлячого класу, які були рушійною силою процесу феодалізації острівної держави і, з іншого боку, те, що ці верстви побачили в буддизмі таку можливість.[6, с.81]
З початку VII ст. розпочалася переможна хода буддизму по всій країні.
Імператриця Сетоку в 765 р. поставила буддизм на один рівень з релігією синто. Буддійські монастирі одержували щедрі пожертвування, ставали великими землевласниками, претендували навіть на владу, мали свої збройні сили і захищали свої привілеї і власність зі зброєю в руках.
Такий успіх буддизму пояснюється дуже просто: як зазначає М.Й. Конрад, буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські храми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами централізованої системи управління. Так і сталося. В Японії церковне і адміністративне районування збігалося, управлінню провінції (коку-фу) відповідав провінціальний монастир (коку-бундзі)[9, с 251].
У кінці XII ст. феодальна боротьба в Японії посилюється. Влада імператора має формальне значення. Фактично влада перебувала в руках представника клану феодалів, який захопив владу і здобув звання сегуна – полководця. Сегун спирався на своїх васалів, а ті – на дрібне військове дворянство – самураїв. Поступово зміцнюється велика феодальна земельна власність.
Буддизм ще з IX -XI ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ніс не стає загальнонародною релігією.[8,с. 274]
Отже, поширення буддизму в Японії зумовила здатність цієї релігії стати ідеологічною опорою тих верств правлячого класу, які були рушійною силою процесу феодалізації острівної держави; буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські храми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами централізованої системи управління. Поширення буддизму в Японії пов’язано з діяльністю двох значних буддійських шкіл – Тендай і Сінгон.Між школами Тендай і Сінгон ніколи не було ворожих відносин. Вони також охоче йшли на зближення з синто. І головне – вони активно підтримували феодальні порядки.
Буддизм ще з IX -XI ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ніс не стає загальнонародною релігією. Буддизм прижився на японській землі як релігія знаті. Щодо найпоширеніших течій, то тут свій внесок в ідеологію Японії зробив Чань-буддизм (у Японії він дістав назву дзен-буддизм). Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.
1.2. Буддизм – Дзєдо, Дзен та езотеричний буддизм.
Дзєдо – це основна буддистська секта Японії. Споконвічно в буддизмі вважалося, що людина може врятуватися тільки особистими зусиллями і знаходженням духовного просвітління. Ті, хто сам не домігся просвітління, на порятунок розраховувати не могли.
Після смерті Будди його послідовники розділилися на дві групи. Одна з них одержала назву Хінаяна (Мала колісниця), і по її навчанню врятуватися могли тільки ченці, які змогли досягти просвітлення. Інша група стала називатися Махаяна (Велика колісниця), і по її навчанню знайти порятунок могли і миряни. Секта Дзєдо – це далекі послідовники навчання Махаяни.
Священики Дзєдо відкинули навчання про приречення порятунку. Воно виявилося занадто складним для розуміння простими людьми. Замість цього вони проголосили: "Ти відродишся в раю, якщо будеш діяти добро, і відродишся в пеклі, якщо будеш діяти зло".
Вони також затверджували, що можливо шість життів: життя людини, життя в раю, життя тварини, життя у вічних війнах, життя у вічному голоді і життя в "нірвані". Спочатку секта Дзєдо з’явилася в древньому Китаї, а в Японію вона потрапила близько 1000 років тому. Тут вона змішалася із сінтоізмом і іншими формами культу предків. У результаті, Дзєдо почало додавати дуже велике значення похоронам і заупокійним службам. Сінран був самим відомим проповідником Дзєдо і засновником руху Дзєдо-сін-су. Його знамениті слова "акунін секу" – "навіть вор може врятуватися" порівнюють з Hагірною Проповіддю Ісуса Христа. Дзєдо-сін-су вважається єдиною релігією, японською релігією, яка обіцяє загальне прощення після смерті. Тому фанатики-прихильники цієї секти не бояться смерті, як і фанатики-ісламісти.
Більш тисячі років тому в Японію була привезена інша буддистська секта – Міккьо, або Езотеричний буддизм. Вважалося, що проповідники Езотерики могли діяти чудеса, так називані "хорікі". Вони могли виліковувати хвороби, убивати людей своїм прокляттям, літати, пророкувати майбутнє, відлякувати примар, боротися з чудовиськами силою Будди. Ця релігія була популярна серед знаті Хейанської Епохи.
1.3. Християнство в Японії.
Християнство в Японію привіз Франсиско Ксавьер у 1549 році. Його поширення підтримувалося Одою Hобунагой. Але після його смерті новий сьогун Тойотомі Хідейоши заборонив християнство, тому що воно руйнувало традиційну кастову систему. Після смерті Хідейоши сьогун Токугава Ійеясу вирішив цілком розправитися з християнами. Багато хто із них були вбиті. Але проповідники продовжували приїжджати з Європи, і християни не раз повставали проти влади сьогуната. Зрештою, третій сьогун Токугава Ійеміцу в 1638 році вирішив закрити країну. Коли в 1867 році упав сьогунат Едо, була проголошена воля совісті. Але під час Другої Світової Війни християн вважали американськими шпигунами, і знову почалися їхні переслідування. Тільки в 1945 році християнство повернуло собі всі надані йому права. Зараз у Японії сотні тисяч християн (у тому числі і православних).
РОЗДІЛ ІІ. СИНТОЇЗМ – РЕЛІГІЯ НАЦОНАЛЬНОЇ ПЕРЕВАГИ
Синтоїзм є суто національною релігією Японії і не отримав розповсюдження за межами цієї країни. Його походження не пов’язані з якоюсь відомою історичною особистістю. Ця релігія не має в своїй основі системи догм чи розробленого богословського вчення. Її початкове кредо: «Бійся богів і слухайся імператора!». В основі синтоїзму лежить міф про створення Японії та пов’язані з ним легенди, які в XX ст. були витлумачені як повісті про реально існувавших, видатних вождів Стародавньої Японії. У синтоїзмі знайшли відображення явища природи і суспільства, а також життя людини в оточенні сім’ї. Характерними рисами цієї релігії є любов до рідної країни і естетичне сприйняте природних явищ. Синтоїзм пов’язаний також з анімістичним шануванням предків і шаманством.[7, с.86]
Серед священних книг синтоїзму головними вважаються дві: «Запис про діяннястаровини»(«Кодзікі », 712 р.) і«Аннали Японії» (або «Хроніка Японії»-«Нахонгі», 720 р.). Обидві вони містять як міфологічні, так і фактичні дані, що стосуються історії Японії і предків імператорського двора.
З IV ст. синтоїзм став офіційною релігією Японії. Верховним божеством була богиня Аматерасу. В історії релігій це унікальний випадок, коли божество жіночого роду виявилося головним у державній релігії. Офіційно богиня Аматерасу, як прародителька Нінігі, що навчив людей обробляти землю, вважалася покровителькою землеробства. Імператор Дзімму-тенно (напівлегендарна особистість, яка відноситься до VII ст. до Р. X.), її правнук, нібито отримав від неї через Нінігі три священні предмети: дзеркало, меч і нитки з нанизаними на них різьбленими намистинами – магатама, які стали символом священної влади японських імператорів. З цього періоду почалася зв’язок синтоїзму з імператорською сім’єю.[4, с.399]
Завдяки посиленню національної самосвідомості японців з першої половини XIX століття, в 1868 синтоїзм, зі сходженням на престол імператора Мейдзі, був офіційно проголошений державною релігією. Це значно зміцнило віру японців у божественність імператора.